автор: Ребекка Мюллер, проходить федеральну добровільну\волонтерську службу при інституті Буковини
БЕЗУМОВНО САМОСТІЙНО – ЗА ЛАШТУНКАМИ
Команда Буковина-Інституту при університеті м. Ауґсбурґ мала нагоду побувати за лаштунками установи Lebenshilfe Ostallgäu й взяти інтерв’ю з директором закладу, керівником майстерні, колишнім головою, співробітницею закладу з багаторічним стажем роботи, а також з волонтером. Організація Lebenshilfe Ostallgäu - місцеве товариство у місті Кауфбойрен, що належить до федеративного об’єднання Lebenshilfe e.V.
Відповідно до девізу «Безумовно самостійно» організація Lebenshilfe Ostallgäu має на меті супроводжувати людей з обмеженими можливостями на життєвому шляху й надавати їм підтримку у своєму закладі. Товариство було засноване як організація самопомочі у 1964 році батьками людей з ментальним розладом. В цій статті Ви отримаєте можливість дізнатися більше про саму організацію та її співробітників.
Клаус Престеле впродовж чотирьох років обіймає посаду директора Lebenshilfe Ostallgäu і є партнером соціальних проєктів між Україною та округом Швабія.
А знаєте, я думаю, зважаючи на мою біографію, немає нічого дивного, що я залучений до подібної діяльності. Я провів вільний соціальний рік у Польщі в установі для дітей з важкими та множинними формами інвалідності, - ось і склався пазл
„Таким приємним моментом є для мене взаємодія зі східною Європою […] у нас водночас була можливість встановити та поглибити партнерство з однією українською установою.“ (Клаус Престеле)
Все йшло до того, що нам було б корисно ознайомитися з міжнародними аспектами співпраці, дізнатися про те, які умови праці мають інші колеги, залучені до цієї же сфери. Ми відчували потребу якісно розширити наш горизонт, адже сьогодні це є необхідністю
У рамках співпраці я багато разів побував у Чернівцях та області в пошуках підходящого партнера, що насправді зробити не так уже й легко, адже в Україні соціальна робота має геть іншу структуру, аніж у нас.
„«Для обидвох сторін таке партнерство є бажаним та продуктивним. Я вважаю, що між нами є певна «хімія»» (Клаус Престеле)
Ми реалізували дві мети, які доволі легко було втілити в реальність. По-перше, українські волонтери мають тепер можливість регулярно приїздити до нас у Німеччину, виконуючи свою благодійну місію. Серед них - волонтер Ілля, (з ним у вас також буде інтерв’ю).
По-друге, уже протягом 3-4-х років, якщо не помиляюся, в рамках міжнародного обміну молоддю, інклюзивного обміну молоддю в Польщі, зустрічаються діти та підлітки із закладу денного перебування Кауфбойрену та центру з Кіцманя.
«Я переконаний, що інклюзія можлива тільки тоді, коли є широке суспільне сприйняття цієї теми.» (Клаус Престеле)
Ілля є українським волонтером, який протягом року працює в Lebenshilfe Ostallgäu.
Я ХОТІВ ПРАЦЮВАТИ ТУТ З ЛЮДЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ, ЩОБ ДОПОМАГАТИ ЇМ. ТАКОЖ БУЛО ДУЖЕ ЦІКАВО ПОГЛЯНУТИ, ЯК З ТАКИМИ ЛЮДЬМИ ПРАЦЮЮТЬ ТУТ, ЗА КОРДОНОМ. РАНІШЕ НЕ БУЛО ВІДПОВІДНОЇ НАГОДИ ВТІЛИТИ МОЄ БАЖАННЯ В ЖИТТЯ, ТА ТЕПЕР ВОНА З’ЯВИЛАСЯ - І Я ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ СКОРИСТАТИСЯ НЕЮ.
«Перш за все - це допомога, до прикладу, при виконанні домашнього завдання, переодягнутися, принести їжу з кухні/на кухню, тут я також допомагаю. На Різдво я майстрував різдвяні іграшки для дітей, тобто, я працював у майстерні. Під час пандемії коронавірусу я мав нагоду працювати з дорослими в гуртожитку. Там я виконував завдання, які, можна так сказати, не входили в мої обов’язки. Я організовував з ними творчі ігри, бо всі вони сиділи вдома.» (Ілля)
«Тут приділяють більше уваги соціальній реабілітації, мова йде не про медичну допомогу […] також тут реалізовуються різні проєкти, практикуються подорожі, канікули. Після порівняння в мене склалося враження, що в Україні надається виключно медична допомога.» (Ілля)
«До прикладу, коли я знову буду в Україні, то зможу поділитися досвідом життя з людьми з обмеженими можливостями зі своїми одногрупниками з університету. Зможу їх переконати, що, як каже відоме прислів’я: « Не такий страшний вовк, яким його малюють», не варто цього боятися - все можливо.» (Ілля)
«Я вважаю, що в нас немає подібної концепції добровільної діяльності як ось тут – допомагати – це дуже хороша ідея. Мені б хотілося, щоб подібний добровільний соціальний рік запровадили і в Україні. Насправді, це чудова річ, адже ти отримуєш час подумати про те, яку професію ти хотів би обрати, а ще, допомагаючи таким людям, ти не тільки маєш можливість поспостерігати, що відбувається навколо тебе, а й безпосередньо береш участь у соціальній роботі.» (Ілля)
Вже понад 36 років Розі Газер-Ноймаєр є співробітницею Lebenshilfe.
Мотивація: «Моя мотивація дуже проста: я працюю з людьми з обмеженими можливостями вже 36 років - і це мені завжди приносило задоволення, адже вони є по-справжньому особливими людьми, і я можу багато чому в них навчитися. Для мене це завжди була велика мотивація та радість, адже люди з обмеженими можливостями мають своєрідний спосіб поводження у тій чи інший ситуації. Вони відвертіші, більш прямолінійні та звертають увагу на ті речі, на які інші б не поглянули. Тому, я гадаю, працювати з людьми з обмеженими можливостями – чудова нагода.» (Розі Газер-Ноймаєр)
„Останні кілька років я працюю вже не в центрі денного перебування, а в нічну зміну, спеціально підготовлену для роботи з аутистами 1 .» (Розі Газер-Ноймаєр)
Хочеться розповісти Вам ще одну невеличку, коротеньку історію з мого досвіду, пов’язану з самовизначенням. Старенька жіночка зламала собі ногу й лежала у лікарні. Її обслуговували дві медичні сестри. Одна приносила їй щоразу газету й робила усе, чого бажала жіночка. Інша ж казала: «Що ж, якщо Ви хочете почитати газету, то Ви повинні встати й самі собі її взяти. Я Вам обов’язково допоможу». Через певний час пацієнтку виписали. Пізніше з букетом квітів прийшов у лікарню її родич. Тепер спробуйте визначити, для кого з медсестер він його приніс?
А тепер питання до Вас: «Кому би Ви вручили букет?»
Ганс Раабе, народився у 1941 році. Через те, що його син мав інваліність, Ганс Раабе вибудував тісні зв’язки з Lebenshilfe, став її багаторічним секретарем та другим головою, нині - чинний член управління організації. В якості керуючого директора Промислово-торгової палати міста Ульм, дипломований економіст ділиться своїм багатогранним досвідом.
Маркус Кнаб є керівником майстерні для інвалідів «Вертахталь» у Кауфбойрені при Lebenshilfe Ostallgäu. Він і сам має інвалідність.
«Lebenshilfe – то сім’я» (Маркус Кнаб)
Ми є майстернею для інвалідів, тобто, місцем роботи для людей з обмеженими можливостями. Ми пропонуємо багато видів діяльності: у нас є столярна майстерня, робота з металом, є група, яка відповідає за ведення домашнього господарства, пральня, також є бюро, група логістів, (...) там також працюю і я, переважно у сфері логістики. Є в нас і групи технічних монтажерів та просто монтажерів.
«У багатьох сферах нашої діяльності ми пройшли сертифікацію» (Маркус Кнаб)
Майстерні для людей з обмеженими можливостями стали нині справжніми маленькими фірмами, якщо поглянути з фінансової точки зору. Раніше, коли батьки інвалідів запропонували ідею майстерні для інвалідів, то мали на меті виключно створення робочого місця для людей з обмеженими можливостями. Зараз же ми досягли вищої стадії.
ПОБАЖАННЯ ЩОДО ІНКЛЮЗІЇ «Було б чудово, якби ми всі […] були в рівних умовах. До сих пір все не так легко. […] Люди з інвалідністю мають у Німеччині до цього часу все ж таки не таке становище, аніж [...] нам того бажалося б.» (Маркус Кнаб)