«Адже численні смерті у психлікарнях перестали бути таємницею1» - Евтаназія у Швабії

Автор: Крістіна Ейден, докторант Університету Аугсбурга (транснаціональна Взаємозв'язки)



Перша психіатрична лікарня в окрузі Швабія була заснована у 1820-му році в Ірзеє. Це був секуляризований бенедиктинський монастир, що слугував психіатричною лікарнею. Вона була відкрита як «районний дім божевільних» 1 вересня 1849 року і належала до числа «найсучасніших» психіатрій усієї Баварії. Спочатку вона була розрахована на 80 пацієнтів. Згодом відбулося кілька етапів розширень та перетворень, і, починаючи з 1855 року, вона вже приймала близько 270-ти пацієнтів. До того часу примусові заходи в закладі були заборонені, там відбувався шкільний процес, а також культурні програми. Пізніше установа в Ірзеє стала одним із відділень психлікарні, відкритої у 1876 році в м. Кауфбойрен.


 Irsee monastery
Монастир Ірзеє, тактильна модель для незрячих, художник по металу - Еґберт Броеркен, змайстровано у грудні 2011-го року джерело: Wikimedia Commons, Public Domain.


Роки скрути, Перша світова війна, переповнені лікарні й суспільна думка, що люди з інвалідністю є «невиліковними й не приносять жодної користі», призвели до цілеспрямованого знищення хворих за часів націонал-соціалізму. Понад 400 людей на виконання Указу «Про евтаназію» у період з 1 вересня 1939 року по 1940-1941 роки були депортовані з Ірзеє до центрів для евтаназії в Ґрафенеці в Гартгаймі та в рамках програми умертвіння «t4», вбиті. Нацистський режим зобов’язував психлікарні заповнювати анкети про пацієнтів. Лікарі, медсестри, санітари та акушерки повинні були повідомляти про пацієнтів з такою хворобою як шизофренія, епілепсія, деменція, сифіліс, хвороба Гантінгтона чи енцефаліт. На основі таких повідомлень були складені списки з іменами пацієнтів, яких транспортували до таборів смерті. З Указом «Про голодну дієту» у 1941 році прийшли нові вбивства: за допомогою ін’єкцій, пігулок й в наслідок голодування померло ще 800 людей. В Ірзеє тривали вбивства до 29 травня 1945 року.

Однією з жертв стала Вікторія Т., примусова робітниця з польського міста Лешно, яка булазмушена працювати на фермі поблизу м. Байльнґріс. Обходилися з нею погано і це позначилося на її здатності працювати. Вона була визнана непридатною щодо виконання робочих завдань та діагностована медичним працівником як «психічно хвора». Недостатнє володіння німецькою мовою перешкоджали порозумінню з лікарями і, як результат, 17 листопада 1944 року її відправили до Ірзеє. Там 1 лютого 1945 року був зроблений усього лише один запис в її медичній картці: «Вирок. Бронхопневмонія.» Є підозра, що її вбила медсестра Пауліне Кнайслер, відправлена Центром з питань евтаназії Берліну. Пауліне Кнайслер протягом року вбила більше аніж 200 жінок за допомогою медикаментів. Труп Вікторії Т. був спалений, зазначений під номером «Fu 69/140“» в колумбарію в Ірзеє. Доля Вікторії Т. не була поодиноким випадком, адже багато наступних примусових працівників було вбито таким же чином.


Kaufbeuren archive forced labour
Повідомлення про переведення польського примусового робітника в Ірзеє. Архів «БКХ» Кауфбойрен, документи про примусових робітників.


В рамках Ауґсбурґського кримінального процесу (з 07.07 по 30.07.1949 року) щодо злочинної евтаназії в Ірзеє та Кауфбойрені націонал-соціалістами були розглянуті масові вбивства. Звинуватили колишнього директора лікарні, д-ра Валентина Фальтльгаузера, двох медсестер, одного санітара та управлінця – вони отримали переважно легке покарання. 149 осіб було звинувачено після повалення нацистського режиму в Німеччині у скоєнні злочинів шляхом евтаназії: 74 з них були виправдані, іншим присудили смертний вирок. Уникнути смертних вироків вдавалося злочинцям, які заявляли, що вбивали людей з інвалідністю. Доволі часто можна було реконструювати те, що відбувалося в цей період у психлікарнях, тільки під час судових процесів.

Психіатрія в Ірзеє була закрита в 1972 році у зв’язку з пошкодженням конструкції будівлі. Тим часом монастир було відкрито наново в якості центру для засідань, освіти та культури округу Швабія. Особливо завдяки старанням колишнього директора окружної лікарні м. Кауфбойрен, проф. д-р Міхаеля фон Кранаха, досліджувалися вбивства пацієнтів. Сьогодні на території монастиря є три меморіальних носіїв, серед них: меморіальні каміння, монумент та пам’ятні дошки.


Stolpersteine Irsee
Stolpersteine Irsee
Меморіальні каміння нагадують про жертви вбивств шляхом евтаназії в Кауфбойрені та Ірзеє. джерело: Wikimedia Commons, Robert Domes, CC BY-SA 3.0

Додаткова література:

Burkhardt, Anika: Das Euthanasie-Unrecht vor den Schranken der Justiz: eine strafrechtliche Analyse, 2015.

Schulze, Dietmar: „Auch der ‚Gnadentod‘ ist Mord“. Der Augsburger Strafprozess über die NS-„Euthanasie“-Verbrechen in Kaufbeuren und Irsee, Irsee 2019.


Джерела:

[1] Magdalena Heuvelmann: „Wer in einer Gottesferne lebt, ist im Stande, jeden Kranken wegzuräumen“. „Geistliche Quellen“ zu den NS-Krankenmorden in der Heil- und Pflegeanstalt Irsee, Irsee 2013, S. 82.