В рамках проєкту було взято інтерв’ю у Мензак Олени, лікаря-психолога Чернівецької обласної психіатричної лікарні. В ході інтерв’ю з пані Оленою було обговорено низку запитань, які стосувалися як безпосередньо пацієнтів лікарні, так і умов їх стаціонарного утримання, а також нормативно-правових аспектів регулювання діяльності психіатричних лікарень.
Пацієнтам психіатричної лікарні надається психотерапевтичне та медикаментозне лікування, також їм забезпечується можливість перебування у стаціонарі.
Середній вік пацієнтів, які перебувають у стаціонарі лікарні у неврологічному відділенні, на разі складає 35-40 років. Значна кількість пацієнтів саме цього віку значною мірою зумовлена тим, що впродовж останнього часу багато осіб отримало екзогенні ураження головного мозку у ході нещасних випадків і бойових дій на Сході України.
У відділенні працює двоє лікарів і троє медичних сестер, їм допомагають санітари. При цьому робота медичних сестер і санітарів організована позмінно. Пані Олена зазначила, що наявна чисельність працівників не є достатньою для підтримання неврологічного відділення, більше того, такий склад персоналу не відповідає європейським стандартам. На жаль, у відділенні не працюють фахівці із соціальної роботи чи соціальні працівники.
Фінансування психіатричної лікарні фактично здійснюється майже винятково державою, при цьому жодних додаткових програм фінансування закладу у Чернівецькій області не передбачено.
Пані Олена позитивно оцінила те, що згідно із чинними нормативно-правовими актами, захищеним є право психічно хворих осіб на освіту і на працю. Психічно хвора людина, яка перебуває у стаціонарі і яка пройшла обстеження у лікаря-спеціаліста може отримати групу інвалідності у залежності від ступеня важкості психічного захворювання, що може відобразитись на подальшому працевлаштуванні. За умови, що особа перебуває у стані повної ремісії і відчуває себе здоровою вона може навчатись, і здобувати освіту. Згідно із чинним Законом України “Про психіатричну допомогу” передбачається також встановлення обов’язкових квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів, які страждають на психічні розлади, в установленому законом порядку та нагляд за дотриманням цих квот. Однак, у цьому контексті лікар-психолог все ж констатувала наявність явища стигматизації психічно хворих осіб в українському суспільстві.
Ведучи мову про соціалізацію пацієнтів, слід відзначити те, що особи, які перебувають у стаціонарі є здебільшого особами з інвалідністю. Згідно із правилами надання психіатричної допомоги, під час лікування і перебування в стаціонарі вони мають постійно знаходитися на території психіатричної лікарні, не покидаючи її межі. Утім, трапляються випадки, коли пацієнтам у присутності родичів чи медичного персоналу, на стадії ремісії і за покращення стану, дозволяється відвідування магазинів за межами території психіатричної лікарні. Також пацієнтів можуть відвідувати знайомі і родичі. Таке відвідування здійснюється у спеціально виділені години.
Як зазначила пані Олена, частими гостями у психіатричних лікарнях є волонтери, і психіатрична лікарня у Чернівцях не є винятком. Окрім того, вона зауважила, що психічно хворі пацієнти беруть участь у різних програмах та заходах, які реалізовуються на території психіатричної лікарні.
Жодних додаткових програм чи послуг для людей з фізичними і розумовими обмеженнями, які перебувають у стаціонарі у психіатричній лікарні немає. Це стосується і програм спрямованих на соціальну інклюзію пацієнтів.
Також пані Олена розповіла про заплановані зміни у роботі психіатричних лікарень. Так, в Україні вже починає реалізовуватися другий етап медичної реформи, що частково зачіпає і психіатричні лікарні. Зміни стосуватимуться умов перебування пацієнтів у стаціонарі, також планується ліквідувати амбулаторії і відповідно скоротити персонал. У стаціонарі будуть прийматися лише важко хворі на той період, який буде оплачуватися державою, після завершення якого, людина матиме змогу подовжити своє перебування у стаціонарі за власні кошти. На жаль, жодного покращення у роботі психіатричних лікарень в контексті здійснення соціальної інклюзії психічно хворих осіб, реформа не передбачає.
На жаль, зважаючи на карантинні обмеження поспілкуватися з пацієнтами лікарні, які знаходяться в стаціонарі, не вдалось.
Підбиваючи підсумки розмови, можна стверджувати, що питанням соціальної інклюзії людей з психічними захворюваннями в Україні приділяється недостатньо уваги.