У сучасному світі евтаназія є предметом дискусій на рівні закону, моралі та суспільства. ЇЇ прихильники стверджують, що це гуманно, а противники визначають вбивством. Сучасне бачення цього явища суттєво відрізняється від нацистського, метою якого полягало так зване очищення. Людям з певними вадами робили смертельні уколи, вбивали газом або морили голодом психічно хворих та неповносправних пацієнтів. Пізніше до цієї групи долучили невиліковно хворих та працівників, які отримали фізичне каліцтво і не були здатні далі працювати.
Так під час нацистської окупації українських територій в Другій світовій війні поширеною стала практика фізичного знищення психічно хворих. Така політика стала перенесенням на територія Рейхскомісаріату «Україна» програми Т-4, покликаної забезпечити «очищення» арійської раси від «неповноцінних елементів» - душевнохворих, тих хто мав важкі спадкові хвороби, фізичні вади.
«Т-4» знайшла також своє втілення на окупованих територіях України. З метою чистки створювалися оперативні групи «А», «В», «С», «D», які підпорядковувалися військам Вермахту. В Україні діяла група «С» під керівництвом армії «Південь», що несла відповідальність не лише за знищення єврейського населення, але і жахливу участь душевнохворих в психіатричних лікарнях Києва, Полтави, Житомира, Дніпра, Вінниці, Запоріжжя, Харкова, Чернігова.
Після знищення пацієнтів лікарні використовувались нацистами в різний спосіб. Варто згадати Вінницьку психіатричну лікарню, будівлю якої нацисти облаштували під санаторій і казино. Згідно досліджень історика О.Мельничука станом на 24 липня 1941 року на лікуванні перебувало 1705 пацієнтів. В перші дні окупації відбувались масові виписки хворих, що в даній лікарні досягли 300 осіб. З Київської психіатричної лікарні було виписано близько 400 пацієнтів. У Житомирі, який нацисти захопили 9 липня 1941 року із документів лікарні відомо, що в в перший місяць окупації було виписано 114 осіб, а в серпні ще 18, а життя пацієнтів, які залишилися в лікарні обірвалося у вересні того ж року.
Проте не всім пацієнтам було куди йти. В подальшому гестапо заборонило виписку душевнохворих. Через нестачу харчів багато хворих помирало від голоду, але це була дуже довга смерть, а окупантам потрібні були швидкі результати.
Медикаментозні експерименти з метою знищення хворих почались у вересні 1941 року саме у Вінницькій лікарні (спроби відбувались шляхом використання «окису цианату»). До грудня 1941 року відбувалося системне умертвіння душевнохворих, яких перебувало на лікування 1018 осіб.
Наступною локацією стала Дніпропетровська психіатрична лікарня (Ігрень), в якій за допомогою морфію, нашатирного спирту, стрихніну, інсуліну та інших отрут було вбито близько 1300 осіб. Вказана цифра є досить умовною і суперечливою, вона вказана у радянській статистиці, проте сьогодні можна чітко зауважити, що кількість жертв була більшою. Пізніше тут було створено концентраційний табір.
Активним вивченням саме цієї лікарні і злочинів, що відбулись на її території у 1941-1943 роках займається доцент кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Альберт Венгер. Він працює над вивченням «ігренської трагедії» вже кілька років. Дослідження розпочалися у рамках міжнародного наукового проекту « Useless People»: The Extermination of Psychiatric Patients during the Nazi Occupation of Ukraine», в якому брали участь українські та німецькі фахівці.
У Кирилівській психіатричній лікарні (Київ) під виглядом евакуації близько 300 осіб було вивезено і 14 жовтня 1941 року розстріляно неподалік від Кирилівського кладовища. Взимку 1942 року в такий самий спосіб було розстріляно ще 365 пацієнта. Така ж евакуація проводилась і в Полтавській лікарні, де з жовтня 1941 року по червень 1942 року було розстріляно 900 пацієнтів (зараз на території знаходиться братська могила). У протоколах допитів радянською владою працівників Чернігівської психіатричної лікарні згадуються автомобілі –«душогубки», за допомогою яких окупанти вбивали душевнохворих. Так у двадцятих числах жовтня 1941 року під виглядом евакуації 241 пацієнта було вивезено в душогубках, де вони померли від отруєння газом, а в грудні того ж року ще 173 особи, які померли в такий самий спосіб.
Пам'ять про ці жахливі трагедії живе і сьогодні. Біля лікарень розташовані меморіальні дошки в пам’ять про ці невинні жертви. Нам вдалось на власні очі побачити сучасний вигляд Вінницької лікарні.
У лікарні в Ігрені проводять екскурсії, на яких розкривають подробиці подій. Ця лікарня стала символом жаху не одного покоління, оскільки пізніше, у радянський період в ній проходили «психіатричне ув’язнення» дисиденти. На вході до лікарні розташований пам’ятник жертвам нацизму. Кілька меморіалів розміщено також на території лікарні.
В Полтаві на місці розстрілів знаходяться три братські могили цивільних жителів, євреїв, військовополонених та душевнохворих .
В трагічному періоді психіатричних лікарень ще залишається достатньо недосліджених аспектів, а саме героїчні вчинки частини медичного персоналу, який намагався врятувати душевнохворих та інше. Важливо, що люди і досі пам’ятають про ці події та вшановують загиблих від дій окупантів в період Другої світової війни.